18 червня 2025, 11:01
В «Енциклопедії сучасної України» доктор наук Тетяна Добко написала, що Дмитро Гринько «змальовував образи сучасників, порушував морально-етичні проблеми, висвітлював теми любові і дружби, захисту батьківщини, виховання патріотизму».
Дмитро Григорович - автор збірок оповідань, нарисів, літературознавчих досліджень. Серед них — «Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965), «Незвичайна історія» (1974). Як літературознавець, створив, зокрема, літературний портрет письменника Панаса Кочури, з яким близько товаришував. Плідно перекладав українською мовою з білоруської, казахської, польської, турецької, російської.
Рецензував літературні роботи колег, зокрема, роман Олеся Гончара «Собор», про який «наголосив, що — за романним трактуванням — „народ не цурається духовних набутків минулого, бо через них він входить у майбуття“». Негативно сприйняв тритомний роман Анатолія Дімарова «І будуть люди», як «повний набридливих вже стереотипних образів».
Публікувався Дмитро Григорович до останніх років життя. Помер на 82-му році 28 вересня 1986 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища. Великий особовий фонд письменника (172 одиниці рукописів, листів, світлин тощо) зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.
Photo 2025 06 18 09 28 15
Підпишіться, щоб отримувати листи.