01 серпня 2025, 08:40
У 1912 році вступив до Костянтиноградської вчительської семінарії і в 1916 році закінчив круглим відмінником природничий факультет.
У 1925 році завершив навчання на біологічному факультеті Харківського інституту народної освіти, що зумовило його глибоку любов до природи, яка пронизала всю його творчість.
О. Копиленко почав письменницьку діяльність з упевненістю, що «для справжнього майстра ніколи не буває довершеного твору». Великий вплив на нього мали твори Марка Вовчка, Дніпрової Чайки, І. Франка.
Перші прозові твори молодого письменника з’явилися на початку 20-х років. У 1923 році виходить збірочка з трьох оповідань «Кара-круча» в серії «Бібліотека селянина», в 1929 році побачило світ оповідання «В полум’ї».
У 1932 році Копиленко пише роман про будівництво Харківського тракторного заводу – «Народжується місто». За першi чотири роки пiсля написання вiн перевидавався сiм разів.
Діти знали й любили письменника. Уперше оповідання О. Копиленка про дітей і для дітей були надруковані в 1924 році. Збірка оповідань «Сеньчині пригоди», що побачила світ у 1926 році, стала помітним явищем у дитячій літературі. Одну за одною письменник дарує дітям книжки: «Друзі», «Комашня», «Шкідник», «Школярі». Морально-етичні проблеми письменник розкриває й художньо осмислює в сюжетах оповідань зі шкільного життя «Секрет» і «Волікове нещастя».
1934 року Олександр Копиленко опублікував невеличку збірочку оповідань, що називалася «В лісі». Оповідання відразу ж здобули широку популярність.
Був О. Копиленко членом літературних об’єднань «Плуг», потім «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», виконував обов’язки редактора журналу «Всесвіт», співробітничав у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів, яке скорочено називалось «Кореліс».
У роки Другої Світової війни О.Копиленко евакуювався з Києва до Уфи, де працював в Інституті суспільних наук АН України. Він також працював на радіостанції, що вела передачі для партизанів і населення тимчасово окупованих районів України. Водночас писав оповідання, одноактні п’єси, які видавались окремими книжками, друкувались в українській та російській пресах, передруковувались і в інших країнах — у Канаді, США, країнах Латинської Америки.
Олександр Іванович багато й плідно працював як громадський діяч. Був членом правління Спілок письменників СРСР та України, керівником секції дитячої літератури, входив до редакційних рад низки видавництв, до редколегій «Літературної газети» і кількох дитячих журналів. Він завжди вносив цікаві пропозиції, думки, консультував початківців.
Талант Олександра Копиленка проявлялся в усіх його захопленнях. Він любив книги й мав прекрасну бібліотеку, дивував істориків і ботаніків своєю обізнаністю в їхніх науках. Тонко розумів образотворче мистецтво, і його думку, його рецензії високо цінували художники. А ще він був одним із перших у Києві автомобілістів-аматорів і вже до війни досяг у цій премудрості високого професійного рівня. Проте жодне з цих захоплень не було самоціллю, усі вони служили одній меті – літературі, збагачуючи творчість письменника відчуттям повноти й змістовності життя, яким завжди відзначалися його книги.
Любив рибальство й полювання, але ніколи нічого не впольовував. Для нього це було просто приводом виїхати за місто на природу. О.Копиленка по праву вважали «києвознавцем»: він знав і міг показати кожен куточок міста, обходив усі київські околиці.
Пішов із життя рано 1 грудня 1958 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.
Іменем Копиленка названі вулиці, школи, бібліотеки. Кращим дитячим письменникам вручається премія імені О.Копиленка, відроджена у 2020 році. Ім’я О. І. Копиленка занесено в Енциклопедію світової літератури.
О. Копиленко
Підпишіться, щоб отримувати листи.