29 серпня 2025, 08:40
Народився Сергій Домазар 1900 р. у Пирятині Полтавської області у родині сільського фельдшера Федора Давиденка й медсестри Ольги. Навчався у Пирятинській гімназії. Закінчив школу старшин Української Галицької Армії (УГА) в Гуті Чугорській, брав участь у боях січових стрільців. Після розгрому УГА, ледве видужавши від тифу, потрапив у в’язницю. Був засуджений до розстрілу, але врятувався, і з того часу взяв прізвище померлого від тифу побратима по зброї.
Окрім любові та вродженого таланту до літератури, Сергій Домазар захоплювався скульптурою. Товаришував із видатним українським митцем Іваном Петровичем Кавалерідзе, який учив і заохочував його розвивати талант скульптора. Двічі втікав за кордон, хотів дістатися Парижа, щоб там студіювати мистецтво, але туга за батьківщиною, загибель товариша й загроза ув’язнення в польській тюрмі змушували його повертатися в Україну. На батьківщині Сергій Домазар не мав можливості навіть мріяти про якусь освіту чи кар’єру. Щоб не привертати до себе уваги НКДБ, він працював там, де був непомітним: перекладав за гонорар німецьку енциклопедію, чим поглиблював свої знання цієї мови, виконував роботу суфлера в театрі.
У театрі Леся Курбаса «Березіль» познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою Кисіль-Загорянською. У 1937 р. Сергія Домазара звільнили як безпартійного. Мусив найматися чорноробом у корабельно-будівельну кузню, поки не влаштувався викладачем німецької мови в Київський ветеринарний інститут.
У перший рік окупації працював складачем української газети в Києві. У 1942 р. опинився в Тюрінгії на сільськогосподарських роботах. Потім став складачем української газети в Берліні. По війні уник насильного вивезення в СРСР і залишився на Заході. У 1947 р. в таборі для переміщених осіб у м. Ашафенбурзі вийшла перша книжка Домазара «Великі питання». Це публіцістична розвідка про майбутній устрій незалежної України. Навесні 1949 р. Сергій з родиною прибув до Австралії. У 1954 р. оселився у м. Блектавні. Брав участь у громадському та церковному житті, дописував до газети «Вільна думка» (Сідней). Туга за батьківщиною змусила його кинути цей край, і він три роки мандрував Канадою, Америкою, Європою. Врешті, знову повернувся до Австралії й вибрав місце для осідку на березі р. Непієн в місцевості Емю Плейнс (Рівнина Страусів), яка нагадувала Україну, Пирятинщину, річку Удай. Там і був написаний його основний твір – роман «Замок над Водаєм» (Мюнхен, 1964), який дав право критику І. Качуровському назвати Домазара «одним з кількох справжніх прозаїків, що дала еміграція». У цьому творі автор описав своє дитинство і юність, відповідно змінивши топоніми рідних місць (замість Удай – Водай, Драбатин – це Пирятин, Любка – Ромодан і т. д.). У 1971 р. роман вийшов англійською мовою. Крім того, опублікував нариси: «Володар сімох морів» і «Реставратори голубих мрій» (1969, Сідней). У 1971 р. вийшла проблемна мовознавча брошура «Знаряддя мови» (20 с., циклостиль). Мав репутацію знавця української мови, володів англійською, із якої перекладав («Вбивці» Хемінгуея та ін.).
Помер 18 липня 1987 р. у Сіднеї (Австралія).
Підпишіться, щоб отримувати листи.