Книжкові новинки від видавництв Полтавщини

Подекуди книги стають документами часу, які відображають дух епохи та особливості культурного життя. Наприклад, збірка поезій полтавської письменниці Тетяни Ваценко «Терен-зілля» актуальна для сучасного читача, написана на вістрі часу. Письменник Володимир Шкурупій у вступному слові зазначив: «Ця збірка віршів, змережена унікальними витинанками пані Тетяни, довірливо-щира в простоті своїх почуттів, які наповнюють кожне слово, написане без пишноти образів, філософствувань та нудних розмірковувань».

Нариси Людмили Беркало «Короткі зустрічі» написані про Полтаву і полтавців. Книга частково ілюстрована фотографіями.

Поетичний світ Олександра Горбатка презентує його збірка поезій «Повний Сюр». Кожен вірш у книзі настільки ж нереальний, наскільки справжній і правдивий водночас.

Поетеса Світлана Литвак у збірці віршованих мініатюр «Живи!» передає читачам любов, мудрість та надію.

Усі ці книги вийшли у полтавському видавництві «АСМІ».

Ганна Кревська – авторка, відома багатьма історичними творами, зокрема «Кульбабова стежка», «Наше річище: тисячолітні береги», написала ще одну книгу з історії Лубенщини. У комунальному видавництві «Лубни» побачило світ видання «Наше річище: сліди на воді». Книга має три розділи: про козаків та полковників лубенських, про гусарів та панночок та про Мгарський монастир, містить 177 ілюстрацій.

У видавництві «Українське народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному вийшли друком дві монографії:

- керамолога, краєзнавця, етнолога Віктора Міщанина «Дмитро Білик – український лівий есер, директор гончарної школи, учитель (сторінки загадкової долі)». Монографія є першим ґрунтовним дослідженням життя й діяльності директора Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1925–1926), політичного діяча, педагога, репресованого російською окупаційною владою у другій половині 1930-х років;

- керамологині, мистецтвознавці Олени Клименко «Гончарне мистецтво Опішного в контексті розвитку української кераміки другої половини XVII – початку XXI століття». Це потужний інтелектуальний здобуток, суттєвий внесок для збереження національної ідентичності українців.